Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/20345/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюна постанову відКиївського апеляційного господарського суду 15.12.2015у справі Господарського суду№ 910/20345/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Альфа - Банк"до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністютретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Неос Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа"простягнення коштівта за зустрічним позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюдоПублічного акціонерного товариства "Альфа - Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство "Неос Банк"провизнання припиненими правовідносин за договором поруки

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача за первісним позовом Козленко О.В.;- відповідача за первісним позовом - третьої особи на стороні позивача за первісним позовом - третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився; Комлик І.С.;ВСТАНОВИВ:

07.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010.

02.09.2015 Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 у справі № 910/20345/15 (суддя Андреїшина І.О.) в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано припиненим з 05.01.2015 правовідносини за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/20345/15 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий суддя, судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 скасовано; первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" заборгованість в розмірі 133 811 976,30 грн.; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Додатковою постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 у справі № 910/20345/15 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий суддя, судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) стягнуто з Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 у справі № 910/20345/15 в розмірі 200 970,00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/20345/15, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/20345/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.10.2010 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" було укладено кредитний договір № 14-694/2010.

Відповідно до умов кредитного договору (з усіма додатковими угодами) Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа" зобов'язано було повернути кредит в строк до 11.10.2017.

Згідно із п. 3.2.12 кредитного договору № 14-694/2010 від 12.10.2010, зокрема, позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також неустойку (пеню, штраф) незалежно від строку настання виконання зобов'язання за цим договором у випадку, зокрема, затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на два календарні місяці та/або несплати позичальником більше однієї виплати відповідно до умов цього договору, яка перевищує 5 процентів суми кредиту.

Відповідно до п. 3.3.7 кредитного договору № 14-694/2010 від 12.10.2010 банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, погашення процентів за ним та сплати інших платежів, передбачених цим договором у випадку порушення позичальником умов, зазначених у п. п. 3.2.11, 3.2.12 цього договору.

27.09.2011, в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010, між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір поруки № 14-694/2010/П-3.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту починаючи з 21.12.2013 та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до боржника та поручителів із вимогою від 28.05.2014 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010 у термін, що не перевищує 30 календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому разі не пізніше 45 календарних днів з дня направлення її банком.

Вказана вимога була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" 03.06.2014, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100117963343 (т. 1 а. с. 201).

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що умови договору поруки не свідчать про те, що договором встановлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися із даним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що договором поруки не встановлено строк припинення поруки, в порушення вимог ст. ст. 47, 43 ГПК України, не надали належної правової оцінки усім умовам договору у їх сукупності, у тому числі пункту 7.2.3 договору поруки, відповідно до якого порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя, та не врахували позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 13.02.2013 у справі № 6-3цс13, від 02.09.2015 у справі № 6-438цс15, від 18.11.2015 у справі № 6-1779цс15 та ухвалі від 18.05.2011 у справі № 6-53081св10, яка згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, що враховуючи суть спору за зустрічним позовом, свідчить про не з'ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Водночас, від результатів вирішення судами попередніх інстанцій зустрічного позову про припинення договору поруки залежить і наявність/ відсутність підстав для задоволення первісного позову про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру", (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (фактор) укладено договір факторингу № 13/14-Ф.

Відповідно до п. 1 додатку № 1 до договору факторингу № 13/14-Ф, в порядку та на умовах, визначених договором, фактору відступаються наступні права: права грошової вимоги за Кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010, укладений між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа", а саме: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 4 370 742 дол. США 70 центів; право вимоги сплати процентів за користування кредитом у розмірі, встановленим основним договором, нарахованих і несплачених станом на дату підписання даного Договору, у сумі 790871 дол. США 20 центи; право вимоги сплати процентів за користування кредитом та комісій, що будуть нараховані в майбутньому на підставі основного договору; інші, крім зазначених, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору.

Згідно з п. 1.2 додатку № 1 до договору факторингу № 13/14-Ф, в порядку та на умовах, визначених договором факторингу, відступаються вказані права вимоги за основним договором, забезпечені порукою відповідно до, зокрема, договору поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011, укладеного між клієнтом та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, клієнт та фактор повинні повідомити у письмовій формі боржника про відступлення права вимоги і у такому повідомленні мають бути вказані: чітко визначене право вимоги, яке було передано, а також ідентифікаційні дані та реквізити фактора, включаючи розрахунковий рахунок, на який повинні бути перераховані грошові кошти.

Водночас, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та правовим дослідженням факт надсилання/ненадсилання клієнтом та фактором повідомлення у письмовій формі боржнику про відступлення права вимоги.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 у справі № 910/20345/15.

Справу № 910/20345/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ